Початок академічного (наукового) етапу українського визвольного руху
УРОК
Тема. Початок академічного (наукового) етапу українського визвольного руху
Мета: з'ясувати значення фольклору та етнографії в дослідженні національних ознак українців, дослідити початок академічного етапу українського визвольного руху; розвивати вміння і навички учнів працювати у групах, самостійної роботи за підручником та іншими джерелами інформації; виховувати інтерес до історичного минулого українського народу.
Основні терміни і поняття: фольклор, етнографія, академічний етап
українського визвольного руху.
Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Структура уроку
- Організаційний етап
- Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
- Вивчення нового матеріалу
- Значення фольклору та етнографії в дослідженні національних ознак українців.
- Пошук науково-історичних підвалин української окремішності.
- Початок академічного (наукового) етапу українського визвольного руху.
- Закріплення нових знань і вмінь учнів
- Підсумок уроку
- Домашнє завдання
Хід уроку
І. Організаційний етап
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
Бесіда на повторення.
- Що таке «фольклор»?
- Що досліджує наука етнографія?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. «Значення фольклору та етнографії в дослідженні національних ознак українців».
Виявляючи складові національної ідентичності, українська інтелігенція, як і інтелігенція інших країн Східної Європи, зосередила увагу на неповторних рисах своєї етнічної спільності: фольклорі, етнографії, мові, історії, літературі.
Романтики прославляли народ, його культуру, особливо пісенну, як вияв самобутнього духу. Вони доводили, що народна творчість, життя і мислення народу – то найголовніше джерело для творчості інтелектуалів. Кожна народна культура є безцінною і поповнює духовне багатство світу. Захоплення інтелігентів-романтиків українською народною піснею, думою, казкою спонукало їх до організації експедицій, аби безпосередньо «від народу», тобто від народних виконавців, записувати ці перлини його творчості й доносити їх до «освіченої публіки». Поступово удосконалювались опрацювання та популяризація фольклорних творів, здійснювався науковий аналіз кожного з них.
У 30-х роках XIX ст. в Харкові трьома окремими випусками вийшла фольклорна збірка під назвою «Запорожская старина», її автором був професор Харківського університету І. Срезневський, який адресував «преимущественно любопытствующим знать старину запорожскую, – быт, нравы, обычаи, подвиги этого народа воинов». Учений усвідомлював свою місію – пробуджувати українську національну свідомість. Цій же справі прислужилася і його стаття «Взгляд на памятники украинской народной словесности» (1834). Це був перший друкований публічний виступ на захист української мови, за її необмежене використання в літературі й науці. Срезневський категорично заявив, що немає найменшого сумніву в тому, що «язык украинский... есть язык, а не наречие».
Етнографічні матеріали використовувалися для дієвого підкріплення тези про те, що український народ у побуті, звичках, одязі та віруваннях мав безліч притаманних лише йому рис.
2. «Пошук науково-історичних підвалин української окремішності».
Дані історії свідчили, що український народ здавна мав власну державність. Історичні знання найбільше сприяли утвердженню масової національної самосвідомості, викликали почуття любові до Батьківщини, до її минулого. Десятки й сотні українських освічених родин мали у своєму розпорядженні списки славнозвісних козацьких літописів ХУІІ – ХVІІІ ст. – Самовидця, Величка, Граб'янки, знайомили з ними родичів і приятелів.
Документи і матеріали
У процесі зростання національної свідомості набувало вирішального значення вивчення історії свого народу. Ще наприкінці XVIII ст. інтерес до славного минулого почав проявлятися у дворян-інтелігентів Лівобережної України. Серед них заслуговують на увагу такі автори, як Василь Рубан («Короткий літопис Малої Росії з 1506 по 1770 рік», 1777 р.), Опанас Шафонський («Чернігівського намісництва топографічний опис», 1786 р.), Яків Маркович («Записки про Малоросію», 1798 р.).
Уже на професійній основі була написана чотиритомна «Історія Малої Росії» Дмитром Бантишем-Каменським і опублікована 1822 р. у Москві. У ній розповідається про славне минуле України, її автономні права, історичні подвиги козацької старшини. Науково обґрунтована ідея самобутності України.
Гусєв В. І., Калінцев Ю. О., Кульчицький С. В. Історія України.
3. «Початок академічного (наукового) етапу українського визвольного руху».
На думку сучасних дослідників національних рухів, процес формування націй відбувався у три етапи: академічний, культурницький і політичний. Автором такої періодизації є професор Празького університету Мирослав Грох. За його теорією, на першому етапі відродження національна група стає предметом уваги дослідників, які вивчають фольклорну спадщину, досліджують вірування, звичаї, історичне минуле народу. Робиться все це мовою іншого народу. Другий етап національно-культурного відродження визначений тим, що мова, яка на першому етапі була предметом вивчення, тепер стає мовою, якою творять літературу, яка вживається у науці, громадському житті, у політиці. І на третьому етапі нація, об'єднана мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, самостійності.
Відродження в певної частини населення тогочасних українських земель історичної пам'яті, що виявилося, насамперед, у бажанні не тільки «поринути» в минуле свого народу, але й реконструювати його, до деякої міри – навіть жити ним, дало подальший поштовх для розвитку тих галузей знань, що відображали різні сторони буття українського етносу. Так постав перший (академічний) етап українського національно-визвольного руху. Головним центром національного відродження на початку XIX ст. виявився Харків.
Документи і матеріали
1805 р. у Харкові було засновано університет - перший у Наддніпрянській Україні. Харківський університет, на відміну від інших аналогічних закладів, відкрили не з ініціативи уряду. З почуттям патріотизму й прагненням піднести культурний рівень населення українських земель група місцевого дворянства на чолі з прогресивним діячем Василем Каразіним, сином козацького старшини, зуміла переконати імператора Олександра І дати дозвіл на заснування в Харкові університету. Завдяки тому що Харків став освітнім центром, він до кінця 30-х р. залишався і значним культурним осередком, центром руху національного відродження. І лише тоді, коли в Києві був заснований університет св. Володимира (1834), центр національного відродження перемістився туди.
При університеті була заснована друкарня і книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. Спочатку вони були українськими лише за тематикою, згодом, і за мовою, а частіше двомовними - українською і російською. Ці видання висвітлювали не тільки соціально-економічне й політичне життя регіону, а й проблеми українознавчого характеру: історичне минуле українського народу, самобутність української культури тощо.
Зокрема, перший в українських землях масовий популярний часопис «Украинский вестник», що видавався у Харкові (1816 – 1819), мав своїм девізом - «Сприяти всебічному піднесенню науки й літератури». На його сторінках популяризувалися знання з історії, етнографії, географії України, пропагувалося використання української мови.
Білоцерківський В.Я. Історія України.
ІV. Закріплення нових знань і вмінь учнів
Запитання та завдання.
- Яке значення належить фольклору та етнографії в дослідженні національних ознак українців?
- Назвіть складові фольклорно-етнографічного етапу.
- Перелічіть основні досягнення дослідників історичного минулого українського народу.
- Коли розпочинається і якими характерними рисами визначається академічний етап українського визвольного руху?
V. Підсумок уроку
Для підведення підсумків уроку вчитель надає слово кільком учням, які найактивніше проявили себе під час вивчення нової теми.
VІ. Домашнє завдання
Опрацюйте відповідний текст підручника.