Російська панславістська, польська федеративна й українська слов'янофільська теорії

21.11.2014 13:04

 

УРОК 

Тема. Російська панславістська, польська федеративна й українська слов'янофільська теорії

Мета: з'ясувати суть російського панславізму, польського фе­дералізму, українського слов'янофільства; визначити складові ідеї соборності українських земель, вивчити релігійно-конфесійні проблеми в національному питанні; формувати вміння й навички використовувати підручник та додаткову літературу як джерело інформації, складан­ня та читання текстових таблиць; виховувати в учнів інте­рес до історії України, до соборницьких устремлінь ук­раїнського народу.

Основні терміни і поняття: панславізм, федералізм, слов'янофільство, соборність.

Обладнання: підручник, карта, роздавальний матеріал.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Структура уроку

  1.     Організаційний етап
  2.     Актуалізація опорних знань і вмінь учнів
  3. Вивчення нового матеріалу
  1. Російська панславістська, польська федеративна й україн­ська слов'янофільська теорії.
  2. Шляхи мобілізації української нації в умовах модернізаційних трансформацій суспільства.
  3. Ідея соборності українських земель.
  4. Релігійно-конфесійні проблеми в національному питанні.
  1. Закріплення нових знань і вмінь учнів
  2.     Підсумок уроку
  3. Домашнє завдання

Хід уроку

І. Організаційний етап

        ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Бесіда на повторення.

  • До складу яких іноземних держав входили українські землі наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.?
  • Чому ідея соборності українських земель була актуальним пи­танням української історії?
  • Коли і за яких умов Українська православна церква була під­порядкована Московському патріархату?
  • Коли і за яких обставин утворилася Українська греко-католицька церква?

        ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Російська панславістська, польська федеративна і українська слов'янофільська теорії.

 

 

Назва

Основні положення

Російська пан­славістсь­ка теорія

Як ідеологія панславізм склався у Російській імперії у зв'язку з поразкою в Кримській війні 1853 – 1856 рр. і під впливом придушення польського повстання 1863-1866 рр. Ідеологами панславізму в Російській імперії стали російські дворяни М. Данилевський, В. Ламанський, М. Страхов, А. Кошелєв та ін. Вони вважали, що об'єднання слов'янських народів під егідою царської Росії має привести до їх русифіка­ції, сприяти піднесенню ролі російської мови в галузі культу­ри та політики. Теоретичні положення про самобутність історичного розвитку слов'янства слугували основою для політичних висновків про необхідність союзу всіх слов'янських народів на чолі з Росією, але без Польщі, яка через свою історичну долю нібито втратила слов'янський характер і належить до Заходу

Польська федератив­на теорія

Мрії про відновлення Великої Польщі зумовили появу поль­ської федеративної теорії. А. Товянський, К. Бродзінський уважали, що провідна роль в об'єднанні слов'ян має належа­ти Польщі. Польські ідеологи висували ідею Слов'янських Сполучених Штатів без Росії

Україн­ська

слов'яно­фільська теорія

Слов'янофільство відіграло помітну роль у національному самоусвідомленні українців. Українська слов'янофільська теорія набула поширення в 1830-х рр. – виявилася у діяльності як громадсько-культурних і політичних об'єднань («Руська трійця», Кирило-Мефодіївське братство), так і окремих діячів (М. Максимович, 0. Бодянський, І. Срезнєвський). Новий сплеск українського слов'янофільства в середині 1870-х рр. тісно пов'язаний із національно-визвольною боротьбою південних слов'ян. Слов'янофільський рух у Наддніпрянській Україні розгортався під впливом російського панславізму, а в Галичині – австрославізму. Його невід'ємною рисою було намагання використати досвід національного відродження слов'ян для утвердження самобутності українців і відстою­вання їхніх прав серед європейських народів

2. Шляхи мобілізації української нації в умовах модернізаційних трансформацій суспільства.

Використовуючи набутий поколінням українських дослідників доби так званого старого українства фактичний матеріал, їхні нащадки впро­довж XIX – початку XX ст. як на Заході, так і на Сході (тобто, в україн­ських землях у складі Австрійської та Російської імперій) починають усе чіткіше формулювати автономістські прагнення українства, що про­живало в межах обох держав. Ця ідея передбачала широке самовряду­вання саме на національному ґрунті. Трохи згодом прийшло розуміння необхідності єднання українського населення підросійської та підавстрійської частин країни. Зокрема, «австрофіли» мріяли досягти єднан­ня під скіпетром династії Габсбургів, котра тривалий час практикувала певні загравання з національно свідомими українцями. При цьому передбачалася руйнація самодержавної Росії, влада якої не визнавала ніякого українства.

Нарешті настав час, коли українці почали рух за соборність, за створення власної єдиної та суверенної держави, незалежної як від Австро-Угорської, так і від Російської імперії.

3. Ідея соборності українських земель.

Соборність – об'єднаність, цілісність, неподільність суспільства й держави в Україні.

Соборність України має кілька вимірів: собор­ність її землі; державність; громадськість; правова, політична і гро­мадянська культура, духовність.

Українські громадсько-політичні діячі та письменники, які об­стоювали ідею соборності України – Т. Шевченко, І. Франко, В. Липинський, М. Драгоманов, М. Грушевський.

4. Релігійно-конфесійні проблеми в національному питанні.

Національний рух в українських землях неможливо уявити окремо від пошуку шляхів розв'язання релігійної ситуації. Духовній єдності галичан і наддніпрянців, основою якої завжди була релігія, заважала від­сутність єдиної національної церкви, проблема, яка, до речі, турбує укра­їнське суспільство до сьогодні.

Документи і матеріали

Історично склалося так, що в Україні протягом століть не було єдиної церк­ви. Дві християнські церкви, православна та греко-католицька, – перша пе­реважала на Сході, інша на Заході України, - намагалися як задовольняти ре­лігійні запити українців, так і виражати їхні духовні інтереси в цілому.

Крім двох головних християнських церков, в Україні існували інші релігійні конфесії (католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантизм та ін.), які мали своїх прихильників переважно серед представників національних меншин.

Російська православна церква стала засобом зросійщення й денаціоналі­зації віруючих. Імперський уряд заборонив вживати українську мову навіть у проповідях... заборонив будувати церкви в українському стилі, малювати іко­ни, переслідував українські звичаї.

Незважаючи на всі зусилля уряду і церковних властей, серед духовенства було немало людей, які намагалися надати церкві українського характеру.

Іншим був стан церковного життя на західноукраїнських землях. Тісно пов'язана з народом, греко-католицька церква починаючи з кінця XVIII ст. чимдалі виразніше виступала як сила, котра рішуче стояла на боці українців у їхній протидії полонізації, зугорщенню, румунізації. Цій церкві належала про­відна роль у піднесенні національної свідомості населення Західної України.

Турченко Ф. Г., Мороко В. М. Історія України.

ІV. Закріплення нових знань і вмінь учнів

Запитання та завдання.

  • Поясніть провідну роль Харкова в національно-культурному русі українських земель на початку XIX ст.
  • Як ви вважаєте, чому саме історична наука відігравала першорядну роль у формуванні масової національної самосвідомості?

V. Підсумок уроку

На початку XIX ст. українське дворянство, а потім інтелігенція запо­чаткували й розгорнули рух українського національного відродження, вивчаючи історію українських земель, її мову, побут народу, його звичаї та традиції.

VІ. Домашнє завдання

Опрацюйте відповідний текст підручника.

Назад