Село Воробіївка
Село Воробіївка розташоване на південному заході Білогірського району, є центром Воробіївської сільської ради. Знаходиться за 18 км від районного центру і 8 км від залізничної станції Лепесівка.
В селі Воробіїва поживає 455 жителів. Є школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, клуб, бібіліотека, фельдшерський пункт, пошта.
В тінистих вишневих садках, притулившись з заходу до річки Калинівки, а з південного сходу до дубового переліску, розкинулось село Воробіївка.
Найдавнішу згадку про Воробіївку містить реєстр збирання податків з маєтків Грицька Сенюти, датований 20 вересня 1561 року, за яким оплатили податок п’ять господарів. Отже, поселення з’явилося не за довго до першої згадки про нього в писемних джерелах, скоріше всього в 50 роках ХVІ століття, завдяки зусиллям згаданого вже Грицька Сенюти – Ляховецького, на грунтах належного йому села Тихомель і було одним із присілків останнього .
Після Грицька Воробіївка належала його синові Федору – Кременецькому войському, одному з перших на Волині прихильників аріанства. Під час поділу спадщини пана войського в 1611 році між його дітьми Тихомель із присілками Воробіївка, Москалівка, Погорільці, Шумівці і Водички відійшов до частини старшого сина Абрама. Він жив в одному з маєтків, які дістались йому в спадок після матері у Люблінському воєводстві, а свою частку батьківщини на Волині віддав у заставу (1621 – 1629рр.) молодшому братові Павлу – Кшиштофу, котрий проживав у Ляхівцях .
За поборовим реєстром 1629 року, опублікованому у досліджені О. Барановича, у Воробіївці нараховувалося 23 дими, що мало становити близько 116 жителів. Звичайно, частину димів пан міг приховати від оподаткування, тому можна гадати, що воробіївчан було дещо більше.
Під час воєн середини третьої чверті ХVІІ столітті Воробіївка знелюдніла, як і багато інших сіл України. У травні 1675 року під час вводу у володіння маєтками, які залишилися після Сенют, нових власників тут не було жодного жителя. З інвентаря Ляховецької волості 1686 року довідуємося, що за одинадцять років стан справ не поліпшився: колишнє село Воробіївка залишилося абсолютно безлюдним. Правда є дані про трьох господарів з Тихомля, що вони були вихідці з Воробіївки: якась вдова Гусачиха, Бондар Степан і боярин Козаченко.
Назва села, за легендою, походить від тяжкого соціального гноблення населення поміщиками, які не тільки експлуатували селян, але часто-густо били їх, називаючи «ворами» - «воров бьют» - Воробіївка. Інша легенда пояснює походження назви села від того, що в цій місцевості багато було горобців «воробьев».
На північ від села Воробіївка височить каплиця, як сивий свідок древньо-руської слави на Волині. Це село Тихомель, колишнє місто, засноване нашими далекими предками в 10 столітті. За архівними матеріалами місто Тихон або Тихомель в 980 році нараховувало 12тисяч жителів і мало своє самоврядування. Добре укріплене, а до того ж обмивалось з трьох сторін водами річки Горинь – це місто було грізною опорою західних слов’ян від небезпечних ворогів.
В 13 столітті застогнала руська земля під копитами татаро-монгольських полчищ. Татари ураганом пронеслись по Волинських землях, залишаючи після себе дим пожарищ. Місто Тихомель було зруйноване. Частина жителів втекла в ліси на південний схід, заснували там село, яке носить назву Погорільці, тобто люди, які погоріли в Тихомлі. Місто Тихомель перетворилось в незначне село. На території села височить гора – залишок старовини.
В селі Воробіївка, за переказами, в 1861році було 50 хат селян-кріпаків. Землі належали генералу Жабокрицькому, на якого працювали кріпаки. Ехо революції 1905 р. докотилось до Воробіївки. В 1905 р. в селі було створено страйковий комітет, куди входили: Добринський П., Романюк Хома, Дячина М., Пташнік Тимофій. Загін драгунів, який був направлений з міста Острога, арештував комітетчиків, які не встигли підняти селян проти поміщиків.
Коли звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію дійшла до села Воробіївки, селяни обрали комітет. Комітет зайнявся розподілом панської землі. Сюди входили: Олійник Герасим, Грунтківський М., Гузій М., Орданський. В селі було встановлено Радянську владу при допомозі робітничих загонів. В 1918 році в селі було створено перший комітет незалежних селян, головою якого був Дячина Петро Семенович.
В 1919 році обрано першу сільську Раду депутатів трудящих, головою якої був Дячина Кирило. Було обрано комітет незалежної бідноти, в який ввійшли: Панчук Федоско, Миронюк Панас, Дешевий Павло, Переломов Павло, Дячина Віра, Музичу Гаврило.
В 1923 році було створено першу комсомольську організацію. Першими комсомольцями були: Берегель Дем’ян, Ярмолюк Іван, Панчук Іван, Дячина Аркадій, Дячина Віра.
Осінь 1929 рік. Збори селян, на яких поставлено питання організації колгоспу в селі Воробіївка. В списку про вступ у колгосп розписалось 19 чоловік – актив, якому було доручено проводити роз’яснюючи роботу серед селян. Весною 1930 року декілька сімей вступили в колгосп. А в 1933 році більшість жителів села стали колгоспниками.
В 1930 році Ямпільська МТС виділила для обробітку колгоспних земель один трактор. Першим трактористом був Дячина П. К.
В тяжкі роки голодомору померло в нашому селі 3 чоловік.
Багато людей потерпіло і в грізний 1936 рік. Репресій зазнали: Корицький Дмитро, Корицька О.Ф., Нічішин О.Ф., Мусєвич П., Ящук П.П., Грунтківський Д.І., Травінський І.Ф., Тишкевич М.Л., Грунтківський Ф.
Багато людей польської національності було вивезено на поселення у Казахстан: Оливінський Яків Фельманович, Грень Геронтій Петрович. Опольські: Марія Степанівна, Франц Адамович, Юзефа Францівна, Іван Францович, Словіцький Роман Іванович, Шиманський.
Зростала і розвивалась економіка колгоспу. В передвоєнні роки росте і шириться рух п’ятисотинець. Були успіхи і в тваринництві. Свинарка Слободян Олександра їздила в Москву на виставку, за сумлінну працю булла нагородженна цінними подарунками.
Мирну працю нашого народу перервав напад німецького фашизму. 7 липня село Ворбіївка було окуповано німецькими властями. Ворог палив хліб, забирав худобу, розправлявся з мирним населенням. Фашисти вивезли в Німеччину 63 громадяни села.
Жителі села чинили різкий опір німецьким окупантам та їх прислужникам. Був організований партизанський загін. Організатором якого був житель села В’язовець Карпо Божавський. Багато жителів села Воробіївки пішли в партизанський загін, що входивв з’єднання Одухи. В партизанському загоні були: Тишкевич Казимір, Тимчук Іван, Пазина Федір, Гузій А., Панчук Ананій, Тишкевич О.
4 березня 1944 року с. Воробіївка було звільнено від фашистських загарбників. За проявлену мужність на фронтах Великої Вітчизняної війни багато громадян нагороджені орденами і медалями: Кручик Д, Панчук П, Жук Т, Пташнік Т , Пташнік Я, Костюк В, Костюк Ф.
Понад 45 чоловік загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни .В році їм було поставлено в центрі села, в парку пам’ятник – обеліск.
Поступово відроджується господарство в колгоспі. Не вистачало коней , техніки , чоловічих робочих рук . Жінки своїми коровами скородили , працювали не покладаючи рук, і в день і в ночі. В 1950 році колгоспи с. Тихомель , Погорілець і Воробіївки було з’єднано в один колгосп ім. Ворошилова , потім перейменовано в ХХ з’їзду КПРС.
В після воєнні роки очолювали колгосп Панчук Д, Лука щук М, Висоцький В, Гуменюк , Швець, Герасименко , Булахівський , Дульчук , Рудий П.О., Міщук В.Є, Швед Б.М, Кабанов В.В.
Головами сільської ради були: Вільчинський , Герасим’юк, Дячина З.О, Герешко І.П, Олійник А.А., Кручик В.Д, Шпира С.І, Кузенко Я.Д, Усик В.Д., Кабанов М.В., Кішан В.І.
В 50- 60 роках відзначилися буряководи- пятисотиниці. Ланка, очолена активістом- ініціатором Пташнiк Марією Кузьмівною, кілька років вирощувала високі врожаї. Кожна на пятигектарній площі, добиваючись високих врожаїв.
Сумлінно працювали і тваринники. Свинарка Олійник Якилина навіть їздила в Москву на сільськогосподарську виставку.
Колгосп багатів. Поповнювався с\г технікою і машинами. Розросталися тваринницькі ферми .В 1982 році було закінчено будівництво потужного тваринницького комплексу. Зростали і свої кадри.
Колгоспники не лише добре працювали, вміли й культурно відпочивати, не раз радували своїми концертами односельчан аматори Корицький Андрій Дмитрович і Нічішин Іван Силович . А вокальний жіночий колектив (керівники Корицький А.Д. Дячина Д.С.) не раз виступав на районній, обласній і столичній сценах. Він удостоєний багатьох обласних нагород і навіть був учасником “ Сонячних кларнет” у 1983 році.
В грудні місяці 1991 року відєдналися колгоспники с.Погорільці утворивши агрофірму ім. Шевченка .В квітні 1995 року до них приєдналися і с\г працівники с.Тихомель. А Воробіївське господарство було перейменовано в селянську спілку “Рідна земля” .
9 лютого 1996 року відбулися збори спілки селян «Рідна земля», на яких було звільнено Кабанова Василя Володимировича із посади голови спілки. Головою обрано Немирович Галину В’ячеславівну, яка до цього працювала директором Воробіївської школи.
Розпочалося паювання землі. У лютому 1996 року було роздано земельні сертифікати.
Настали важкі часи, не вистачає техніки, стара вже відпрацювала. А нову нема за що купити. Будови руйнуються. Селяни не отримують зарплати. Але село живе, працює, надіється на краще майбутне.
…колосяться пшеничні поля.
В 1998 році Тихомель від’єднався від Погорілець, а в Погорільцях утворилось два колективних господарства.
2000 рік зборами спілки селян було утворено Товариство з обмеженою відповідальністю «Воробіївка», директор – Немирович Г.В.
2001 рік – вироблено документацію на будівництво в селі церкви.
2002 рік. 31 березня відбулися вибори до Верховної ради та місцевих рад. Депутатами районної ради стали: Міщук Ростислав Володимирович (директор школи), Полянський Анатолій Олександрович (директор Ямпільського комунгоспу), Кабанов Микола Володимирвич (перший заступник голови держадміністрації району). Сільськими депутатами стали: Слободян Володимир Дмитрович, Кішан Таміла Анатоліївна, Міщук Олена Петрівна, Пташнік Надія Григорівна, Слободян Валентина Петрівна та Олійник Анатолій Андрійович.
Сільським головою більшістю голосів виборців (470 голосів) обрано Кордонця Василя Микитовича – вчителя за фахом, 1963 року народження, жителя села Погорільці.
На початку квітня відбулися збори селян-власників товариства «Воробіївка», які виявили недовіру директору. Директором товариства обрали Сопігу Дмитра Івановича (агронома за фахом). Місяць роботи з новим керівником не приніс успіхів, товариство все більше розпадалося.
В травні відбулися збори власників, на яких було запропоновано усім селом йти до товариства Ямпільська ПМК – 182, яке очолював Шевчук Ігор Анатолійович. Проте голоси розділилися, одні за, інші проти – щоб не іти в найми, а обрати свого голову. Люди почали подавати заяви, щоб розірвати договір з товариством, а вступати до Ямпільської ПМК-182, де були більші перспективи.
Липень місяць 2002 рік. Головою товариства обрано Кабанова Василя Володимировича.
Розпочато ремонт сільського клубу, за ініціативою Кордонця В.М, при допомозі рацонного депутата Кбанова Миколи Володимировича. Бещ великих фінансових затрат зроблено ремонт: поштукатурено зовні, кинуто під шубу. Ремонт робили: Кірічук Петро, Велкий Петро, Пазина Іван, Дячини – Вадим, Віктор, Славик, Олег, Палига Микола, Пташнік Андрій.
Березень місяць 2003р. зібралися збори по газифікації села. Травень місяць за кошти мешканців села розпочато газифікацію. Обраний сільський комітет по газифікації, її керівником обрано Антоновича Валентина Миколайовича.
7 листопада 2003 року в селі запалено довгоочікуваний глубйй вогник природног газу.
Із спогадів старожилів школа в селі була ще у ХІХ столітті. Розташована була на території сучасної школи, поряд була церква. На подвір’ї школи росла стара липа на якій гніздяться лелеки, як символ, що тут завжди були діти.
Після жовтневої революції 1917р. в селі було створено інтернат, в якому утримувались діти-сироти Дячина Полікарп та Іван, Ящук Роман, Ганна, Туровський Тадеуш. На їх утримання кошти виділяла держава.
В 1925р. у Воробіївці розпочато навчання в початковій школі.
Першими учнями були: Пташнік Данило, Чимуккущш Микола, Пташнік Лук’ян, Слободян Яким, Дячина Григорій.
Вчитилями були: Чорненький, Михальчук.
Працювала школа по ліквідації неписьменності, яку відвідувало багато жінок.
В 1931 році було створено піонерську організацію. Першими піонерами були: Романюк В. І., Панчук П. Д., Василюк М. П., Пташнік Д. О., Кручик Д. М..
В 1934 році був один із перших випусків Ворробіївської семирічної школи.
У нашій школі в 1936 році було створено перший районний піонерський табір, в якому налічувалося 150 дітей.
Старшим піонервожатим був Васьль Іванович Дячина.
Диретором був Чорнобаєв Микола Іванович який загинув у Великій Вітчизняній війні.
У перші ісля воєнні роки була знову відкрита школа. Учні приймали активну участь у відбудові села.
Створювали тимурівські команди, які допомагали пристарілим людям.
Активними тимурівцями були: Романюк О., Конахевич К., Колиба І., Нічішин І., Гузій А.
В 60-х рр. ХХст. Було побудоваго нову школу, в 70-х рр. гуртожиток для погорілецьких дітей, які навчалися у Воробіївці.
Сьогодні в колишньому гуртожитку працює їдальня, дитячий садок.
Наша школа випустила сотні вчителів, цнженерів культурпрацівників, військових і взагалі, хороших людей.
Директорами школи були: Ямчук В. В., Кузенко Я. Д., Конахевич А. І., Немирович Г. В., Міщук Р. В.
Вчителями: Комісарова Н. О., Корнійчук М. К, (якій завдячуємо за початок написання історії села та школи), Михалюк О. О., Михалюк М. О., Ляшенко А. І., Дячина І. А., Конехевич О. І., Пташнік Н. Г.
В 1946 році було створено клуб, в приміщенні колишньої панської кухні. Завідуючим клубом став Лукащук І. М. Він же на добровільних засадах відкрив у клубі першу бібліотеку.
В 1948 році сільську бібліотеку було узаконено. Першим бібліатекарем став Косюк Федір. Бібліотекарами були: Корнійчук Г. К., Пташнік П. К., Діхтярська З. М., Пташнік Л. С., Пташнік Г. І.
Наше село славиться своїм стародавнім парком. Скіьки старожили памятають він уже був в центрі села, де колись був панський маєток. Поряд посаджений молодийй парк, За розпорядженням крлишнього голови колгоспу ім. ХХ з’їзду КПРС Міщуком В. Є. Біля молодго парку на протязі 2003-2006рр. парку побудовано церкву.
Село з всіх сторін оточують родючі землі, зелені лани і луги, над ставком височать крейдяні гори – це дає нам високі надії на покращення нащого життя і добробуту.
Фото-галерея с.Воробіївка
1. Сільський клуб
2. Памятник воїнам-односельчінім
3. Сільська Рада
4. Столітній парк
Історія школи
Історія нашої школи розпочинається ще 65 років тому, коли в 1934 році було засновано Воробіївську семирічну школу на місці теперішнього дитячого майданчика. Перші випускники цієї школи стали учасниками Великої Вітчизняної Війни: Панчук П. Д., Василюк М. П., Кручик Д. М., Олійник Л. Т. Романюк В .І., Олійник Ф. Є., Юзюк П., Попович П. та інші.
Багато з них загинули: Романюк В .І., Олійник Ф. Є., Юзюк П., Попович П.
Велику роль відіграли випускники та старшокласники школи у відбудові села в післявоєнний час. Це – Панчук Д. Д., Пташнік І. С., Красовський П. О., Конахевич Д. Т., Берегель П. І., Слободян Д. Ф., Жук Р., Пазина А. та інші.
Їм на той час було лише по 12-14 років.
У період війни школа була зруйнована. Тому з вересня 1944 року навчання роходило Коряцького Петра та на будинках по вул. Жуківській, де згодом розмістили квартири вчителів.
Свідчення
Олійник Олени Гнатівни
«…В 1940 році я пішла в перший клас. В той час директором був Глухенький, завучем Пилипенко. Вони родом були з Гулівець. В період війни школа працювала два роки. Було всього два вчителя.
Дерев’яна школа з прибудовою на другий поверх була розташована навпроти Берегель Лідії Іванівни. Учні навчалися за тими ж, що і до війни, лише повиривали всі матеріали про Радянський Союз, Леніна, Сталіна, комуністичну партію.
Кожної суботи приїжджав священик. З поверненням Радянської влади у березні 1944 року, школу ліквідували і відкрили вже першого вересня. І ті учні які навчалися за німецької окупації продовжили своє навчання в тих класах, що і до війни.
Директором школи на той час був Долінос. Після війни у 1944-1945 рр. вчилися тільки чотири класи і було два вчителя. В 1947 року випускниками були учні четвертого класу, а бажаючі продовжити навчання ішли в п’ятий клас. У 1947 році було вже 9 вчителів.
Після Доліноса директором школи був Іващук. Наступним директором був Панчук Петро Дмитрович, потім Ямчук Василь. У 1946 році після закінчення третього класу перевили у четвертий тільки три учні по знаннях: Романюк Л. І., Романюк Н. Д., Олійник О. П. Решту учнів залишили на повторний курс. У четвертому класі навчалися учні 1930р. 1931р, 1932р, 1933р. 1934р. Дисципліна була сувора.
Четвертий клас був випускний і було вісім екзаменів. Учнів з Погорілецької школи приводили на екзамени. Ходили діти у Воробіїську школу з таких сіл як: Довгалівка, Москалівка, Погорільці, Дідківці та Норилів. Школа називалась семирічна.
Після сьомого класу учні, які хотіли продовжувати навчання ішли у Ямпільську школу.
В 1947 році закінчила сім класів. Директором був Панчук Петро Дмитрович, потім перейшов в Білогір’я. вчили Михалюк Ольга Олексіївна, Конахевич Олена Іларіонівна. Вчителька молодших класів Пташнік Олена Михайлівна.
Учнями школи були: Романюк Лідія Іванівна, Берегель Петро, Романюк Ніна Дем’янівна (Кабанова), Романюк Тоник, Пазина Петро, Орданська Амелія, Жук Олексій, Пташнік Іван Давидович, Жук Юрій Тимофійович…»
З 1959-1960 рр. школа стала називатися восьмирічною. Стара школа була вже відремонтована, вона була двохповерховою. У цій двохповерховій школі всі учні не вміщувалися, тому навчалися по хатах навколо школи (в трьох хатах).
У 1959 р. педагогічний колектив збільшилась 14 вчителів: Кузенко Я. Д., Михайлюк О. О., Корнійчук М. К., Комісарова Н. О., Друзь Г. К., Буршняк Г. І., Рудюк В. А., Конахевич О. Л., Гончарук О. В., Красій Г. А., Пилипчик І. В., Михалюк М. О., Ляшенко А. І., Дячина І. А.
Директором був Кузенко Ярослав Дмитрович, завучем Михайлюк Ольга Олексіївна. Згодом Кузенко Я. Д. переходить у Ямпіль, і директором стає Михайлюк О. О., завучем стає Романюк Ліда Іванівна. Кузенко через рік повернувся назад і в 1962 р. почав будувати нову школу. На школу будматеріали возили з Торчина Волинської області.
У 1963 р. в школі працювало 16 вчителів, директор Кузенко Я. Д.
У жовтні 1968 р. відкрилася теперішня школа. У 1965 р. відкрилася школа у Дідківцях, тоді у Воробіївська школу ходили місцеві діти та сусіднього села Погорілець.
У 1969 р. директором була Конахевич А. І., працювало 15 вчителів.
З 1979 р. по 1997 р. директором працювала Немирович Г. В., було 14 вчителів.
З вересня 1979 року школа активно почала оживати. 1979 рік – рік шкільних реконструктивних перетворень у школі. Директором школи обрали молоду енергійну людину – Немирович Галину В’ячеславівну. За час її керівництва було проведено водяне опалення та зроблено капітальний ремонт: класних кімнатах поклеїли шпалери, до половини були прибиті дерев’яні панелі, побили панелі і в коридорі, стіни покрасили у абрикосовий колір, оздобили кайомками. Були завезені у класи нові шафи-стінки, парти, придбані гарні штори та тюлі. В учительську були закуплені нові меблі.
В ті роки було побудовано приміщення, в якому відкрили інтернат, де діти з села Погорілець перебували цілий навчальний тиждень. Побудовано шкільну їдальню. Наочними посібниками і роздатковим матеріалом, таблицями, муляжами було поповнено класи з кожного предмета. Завучем школи була Пташнік Надія Григорівна – вчитель історії та географії. Вчителем фізики і математики – Романюк Ліда Іванівна, Михалюк Ольга Олексіївна – вчитель української та німецької мови, Дячина Іван Андрійович – вчитель трудового навчання і фізкультури, який скоро пішов на пенсію і його замінив Міщук Ростислав Володимирович. Перший рік у школу прийшла працювати вчителем біології та хімії – Пташнік Таїсія Євгенівна.
Фідюк Віра Сергіївна та Міщук Ростислав Володимирович в ті роки ще працювали вихователями групи продовженого дня. Вчителями класів-комплектів працювали: Ляшенко Антоніна Іванівна, Михалюк Марія Олексівна. Згодом вони пішли на пенсію і їх замінили Фідюк Віра Сергіївна, Водніцька Жанна Володимирівна, Грень Людмила Іванівна.
Ще в ті роки були піонерська та комсомольська організації. Учні носили червоні галстуки та комсомольські значки. Старшою піонервожатою була Пташнік Катерина Дмитрівна. У 1987 р. в був проведений обласний семінар завучів шкіл.
В ті роки прийшли працювати молоді вчителі: Заіка Наталія Леонідівна, Космацька Ольга Іванівна, Яцюк Галина Ярославівна, Водніцька Жанна Володимирівна які замінили вчителів пенсіонерів. В квітні 1987 р. школа стала називатися Воробіївська неповна середня школа.
В 1990 р. школа мала назву Воробіївська дев’ятирічна школа. По 1997 рік директор працювала Немирович Галина В’ячеславівна, заступником була Пташнік Надія Григорівна.
Згодом піонерська організація розпалась. Була створена дитяча організація-братство «Цікавість», замість посади піонервожатої введено посаду педагога-організатора. Цю посаду займали такі вчителі: Присяжнюк Галина Тимофіївна, Повстюк Тамара Дмитрівна, Олійник Алла Леонідівна, Грень Людмила Іванівна, Фідюк Віра Сергіївна, Міщук Володимир Ростиславович. В даний час цю посаду займає Баранчук Володимир Славентійович.
В 2005 році братство «Цікавість» було замінено на «Сузір’я». Ще в 1990 році при школі працював пришкільний інтернат, в якому перебувало учні із сусіднього села Погорільці. Проте згодом цей інтернат був закритий. В школі працювала шкільна бібліотека, завідуючою якої була Колиба Валентина Іванівна. Згодом бібліотекарем була призначена Кабанова Світлана Степанівна, яка працює в даний час.
В 1990 роках в школі була створена кімната народознавства, згодом вона стала краєзнавчою кімнатою.
В 1990 роках учні їздили на екскурсії в різні міста колишнього Радянського Союзу: Одеса, Севастополь, Ленінград (Санкт-Петербург), Київ, Москва, Кам’янець-Подільський та інші.
З 1992 року при школі працює дитячий садок. Вихователями були Денисюк Людмила Василівна, Слободян Наталія Степанівна.
В 1997 році на посаду директора призначено молодого, енергійного вчителя трудового навчання Міщука Ростислава Володимировича. В цей час школа отримує назву: Воробіївський загальноосвітній комплекс школа-сад І-ІІ ступенів.
З 1998 року по 2004 рік заступником призначена вчителька української мови та літератури Заіка Наталія Леонідівна.
У 2000 році школа мала назву Навчально-виховне об’єднання «Дошкільний заклад Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів».
В 2004 році директором призначено вчителька української мови Дешева Ольга Іванівна, заступником Олійник Алла Леонідівна. В школі обладнано комп’ютерний клас. У 2008 підведено газ. Школа з 2002 року має назву Воробіївська Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.
В даний час працюють такі вчителі: Боденчук В. С. – вчителька початкових класів, Грень Людмила Іванівна – вчителька початкових класів, Водніцька Жанна Володимирівна вчителька початкових класів, Ліпський Григорій Петрович – вчитель математики, Дорошевський Олександр Андрійович – вчитель фізкультури, Міщук Володимир Ростиславович – вчитель трудового навчання, креслення, фізики, географії та образотворчого мистецтва, Грунтківська Наталія Леонідівна – вчитель української мови та літератури, Міщук Ігор Ростиславович – вчитель інформатики, Баранчук Володимир Славентійович – вчитель історії та правознавства, Пташнік Таїсія Євгенівна – вчителька біології, хімії, географії та трудового навчання, Пархомець Наталія Борисівна – вчителька німецької мови, Панасюк Леонід Карпович – вчитель музики, Гордійчук Олена Василівна – психолог.
У 2003 р. знесено обійстя старої хати Корицького Андрія. Збільшено площу навчально-дослідної ділянки. Обгороджено цю ділянку території.
Замінено металеві труби на кухні на пластикові.
У 2005 р. школа одержала автобус. У 2008 р. побудовано внутрішні туалети
Кращими учнями школи в 1990-2009 років були: Шкабара Марина, Мамчур Діна, Кішан Ірина, Кішан Олександр, Плахота Віта, Іщук Микола, Слободян Оксана, Шиша Ольга, Олійник Тетяна.
Багато учнів які закінчили школу продовжили свій шлях на педагогічній ниві. Це Шкабара Марина Григорівна – вчитель математики, Пташнік Сергій Олексійович – вчитель географії, Міщук Володимир Ростиславович – вчитель трудового навчання, Міщук Ігор Ростиславович – вчитель інформатики, Гайферук Андрій Сергійович – вчитель фізкультури, Мамчур Діна Віталіївна – вчитель біології (в даний час завідує дитячим садком, с. Погорільці), Медведчук Світлана Володимирівна – вчитель біології, Патрика Антоніна Олександрівна – вчитель історії. Закінчили педагогічні вузи ще такі учні: Поварчук О. О., Слободян О. В., Пташнік А. О.
А такі учні як Панчук Антоніна, Медведчук Наталія, Бліндер Лілія закінчили медучилища і нині працюють за фахом. Учнями нашої школи були також Шептицький Вадим Петрович – член Національної Спілки журналістів України і Всеукраїнської Спілки краєзнавців, лауреат обласної премії, нині проживає в Теофіполі; Гузій Анатолій Максимович – кандидат філософських наук; Грень Іван Петрович – військовослужбовець, працював радником Міністра оборони республіки Білорусь, проживає у м. Мінськ; Пташнік Ростислав Семенович – військовослужбовець, вийшов на пенсію у званні підполковник, проживав у м. Хмельницький; Колиба Микола Іванович – приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; Костюк Сергій Іванович – вийшов на пенсію у званні майор, проживає у м. Сімферополь.
Учні школи беруть активну участь у районних, обласних та всеукраїнських конкурсах, олімпіадах, змагань та акціях. Та неодноразово були в них призерами. В даний час в школі є всі умови для навчання і виховання учнів.
Наше рідне село
«Рідне село».
Музика і слова Р. В. Міщук.
Калинівка річка і гори духмяні
Ставок неповторний, родючі поля
Тут мамина вишня і спомин бабусі,
Тут татова праця і діда життя
Воробіївка – ріднеє село,
тут гарна пісня і трудящі люди
Зелені парки і сади в цвіту
Нехай щасливим завжди воно буде
Тут липи столітні, дуби величаві
Вони пам’ятають і зло і добро
Хай діти радіють і пісня лунає
Тебе прославляючи, рідне село
Воробіївка – ріднеє село,
тут гарна пісня і трудящі люди
Зелені парки і сади в цвіту
Нехай щасливим завжди воно буде
До тебе я лину щодня, щогодини
У будень і свято на крилах лечу
В лиху заметіль і погожої днини
Тобі найтаємніші думи несу
Воробіївка – ріднеє село,
тут гарна пісня і трудящі люди
Зелені парки і сади в цвіту
Нехай щасливим завжди воно буде
Воробіївка в
народних легендах
1.
Легенда говорить…
В нашій місцевості кожна хата потопала в зелені садів, вікових дубів, лип і ясенів, верб і біля кожної оселі було багато горобців (воробъёв).
Звідси і назва села Воробіївка.
2.
Важко жилося нашим предкам у сиву давнину. Селяни працювали на пана. Приходилося працювати з раннього ранку до пізньої ночі. А поля селян стояли з похиленими колосками, з яких висипалися зерна в землю-годувальницю.
Сім’ї були великими і не вистачало їжі. У пана був великий сад, яким манив своєю красою і зрілими червоними яблуками, пахучими грушами і іншими плодами.
Вскочивши до саду поласувати такими привабними та смачними фруктами, діти і навіть дорослі потрапляли до рук панового сторожа.
За це їх били і називали «ворами».
Інколи водили по вулицях села і односельчани кричали: «воров б’ють».
Звідси і пішла назва села Воробіївка.
3.
Давним давно наше село було дуже маленьким, майже хутір або фільварок, так тоді називали його. І належало село польському панові Жабокрицькому. Який жив в Острозі, а сюди приїжджав лише давати розпорядження.
Панував тут управитель і село називалося Вишневе. Навколо панського маєтку та біля садиб жителів села росли вишневі садки. Як починалися весняні свята, зокрема «Колодка», хлопці котрі не женилися збиралися в погреб, що знаходився під панською кухнею (тепер сільський клуб та бібліотека) і крали вино щоб повеселитися. Довідавшись про це пан викликав з волості козаків. крадіїв вели до панського двору вздовж селом та били їх приказуючи «вора бити».
І від того часу як питали прохожого :
― Де ти був? То більшість людей говорили, що у Воробіївці а не в Вишневому.
Пізніше цю назву села записали і у волості.